Час
Календар
|
Олена Пчілка
До діточок Годі, діточки, вам спать! Час давно вже вам вставать! Гляньте: сонечко сміється, В небі жайворонок в'ється, В'ється, радісно співає, — Він весну вам сповіщає! А весна та чарівниця Щиро вам несе гостинця; Пташка, рибка, звір на волі, Божа пчілка, квітка в полі, — Всі весною оживають, Весну красну прославляють.
Весняні квіти Весна чарівниця, Неначе цариця, Наказ свій послала, Щоб краса вставала. І проліски, і травка, Й зелена муравка, І кульбаба рясна, Й фіалочка ясна — Всі квіти весняні, Веселі, кохані, З-під листя виходять, Голівки підводять Од сну зимового До сонця ясного! Ті квіти дрібненькі, Мов дітки маленькі, Розбіглись у гаю, Я їх позбираю В пучечок докупки — Для мами-голубки!
Вишеньки-сережки — Ой вишеньки-черешеньки! Чи великі гроші Заплатила за вас мама? Такі ж ви хороші! Іздалека вже вас видно, А як стільчик взяти, Отоді-то вже вас можна Добре пильнувати! — Бере стільчичок Галюня, На його злізає, Та вишеньки-черешеньки Любо розглядає. — Чи не взяти б ягідочку, Або пару, може? А як, може, сваритиме Матуся! Ох, Боже!.. Каже нянька, що варити Хотіла матуся... «Варитимуть», «сваритимуть!» — Міркує Галюся. Та хіба вже так багато Отам позначиться, Як одною ягідкою Хтось полакомиться?.. Тільки трудно розрізнити Вишеньки гарненькі, Бо докупочки зрослися Хвостики міцненькі. — Ну, дарма! Ще буде й краще, — Думає Галюся, — Я візьму собі дві пари, Тепер не боюся. Як повішати на вушка Сережки неначе, То сварить не буде мама, Хоч уже й побаче; Лише любо засміється, Любо поцілує, Та ще більше тих «сережок» Галі подарує!Дивна хатка
Як пішов же я в мандрівку —
А було воно саме в Петрівку, —
Була на мені шапка-бирка,
А за поясом гостра сокирка,
Через плече добра торбина,
Як у хазяйського сина:
Сокирка в пригоді знадобиться,
А з торбини хлібом-сіллю
живиться.
Іду та й іду,
Аж стоїть хатка на льоду:
Самакнишова,
Стріха цибульова,
Млинцем зачинена,
Ковбасою защіпана,
Салом замикана,
Маслом запечатана.
Лизнув я масла — одпечаталось,
Куснув я сала — відімкнулося,
Гризнув ковбаси — відщепнулося.
Над'їв млинця — відчинилося.
Увійшов я в хатку.
Скинув сиву шапку;
Аж там таке —
Матінко, яке!
Яєшня шкварчить,
Тоненько пищить;
Борщик з рибою кипить,
На всю хату клекотить.
А пироги в боки,
Вареники в скоки,
По столу гасають,
Гопки витинають!
Ті, що високо стрибали,
У сметані потопали,
А я на їх ласку мав,
По одному витягав,
Хорошенько поживав, —
У бездонний глечичок складав.
Дрібненьки
грушки
Галя з мамою в садочку
Груші в кошичок збирає;
Себто — мама більш пильнує,
Доня ж — тільки помагає.
— Що ж ти, Галочко, минаєш?
Он же, бачиш, у травиці
Ще грушок зосталось зо три.
— То, матусенько, гнилиці!
— А оці дві онде, бачиш?
— То, мамусю, дуже дрібні!
Нащо нам грушки такії?
Та хіба ж такі ми бідні? —
Мама вмовкла та в травицю
Все пильненько поглядає,
Нахиляється й помалу
Груші в кошичок складає.
Літо любеє минуло!
Ох, недовго пробуває!
Десь лиха зима взялася,
Снігом землю укриває!..
Вже й Різдво якось надбігло,
Ось і Свят-вечір у хаті,
Всі клопочуться, радіють
І убогі, і багаті.
На столі і пиріжечки,
І кутя, й узвар укупці —
Все завдяки чи бабусі,
Чи матусеньці голубці!
Тож і Галя коло мами
Їсть узварець, поживає;
З'їла зо дві, зо три грушки
Та уголос і питає:
— Де таких, матусю, добрих
Грушечок оце достала?
— А се тії, — каже мама, —
Що в садочку ти минала!..
Зайчатко
й хлоп'ятко
Зайчик сірий плиг та скок
З поля чистого в лісок.
Через пень, рівчак, колоду;
Ненароком якось в воду,
Спотикнувшись, зайчик — бух!
Де не взявся тут пастух:
Невеличке те хлоп'ятко
Пасло в лісі десь ягнятко.
Отже, скинувши торбинку
Та полатану свитинку,
Хлопчик кинувся в озерце.
А в зайчатка з жаху серце,
Як та пташка, в грудях б'ється!
Та хлоп'я собі сміється:
— А, попався, небораку!
Ще не вмер ти з переляку? —
Бідні сіренькі зайчата!
Небезпечно їм гуляти!
Хто що хоче з ними робить:
Б'є з рушниці, псами гонить,
А до того ще й глузує,
Бо ніхто не зна, не чує,
Як ті зайчики вмирають,
Скільки мук вони приймають!..
Ухопив зайча за вуха,
Хлопчик потім скільки духу
З ним на берег випливає,
Де зайча подіть, шукає.
Бідний зайчик, як билина,
Весь тремтить — лиха година,
Як на світ він народився,
Краще б був він утопився!
Тут замислилось хлоп'ятко:
«Що, як був би я — зайчатко?
Чи то й я б так всіх лякався,
Доки в руки не попався?
Та й з мене б так глузували?
Вбили б, шкурку теж зідрали?..
Як тужила б моя мати!»
У хлоп'яти оченята
Заблищали, мов росою,
Несподівано — сльозою.
— Ну, мій зайчику, на волю!
В ліс біжи по чистім полю!
Плигай знов собі та грайся,
Од людей гаразд ховайся! —
Крикнув хлопчик, а зайчина
Плигнув з рук, як хуртовина,
Що не зміг би й пес догнати
До своєї біг він хати.
Котик-мурчик
Котик-мурчик
Мій голубчик!
Він удвох зі мною,
Як риба з водою!
Кашку смачненьку
В мисочку новеньку
Матуся поклали,
На сніданок дали.
Я ту кашку виїдав,
Котик — мисочку лизав.
Коли б мама теє знали,
Були б котика нагнали!
А тим часом він наївся,
Коло мене умостився,
Стиха казочку муркоче,
А я слухаю охоче!
Лелека
Полтавські примовки
— Лелеко, лелеко!
До осені далеко?
— Як замовкнуть жаби,
Як померзнуть баби,
Тоді осінь настане, —
Мені їсти не стане,
Полечу в інший край,
На той рік дожидай!
Метелик
Діти бігають, стрибають,
Далі — весело гукають:
— Ах, метелик!., подивіться!
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий!
Наче квітка, прехороший!
Як
швидко літо проминуло
Як швидко літо проминуло!
Прийшла осінняя пора.
Немов на крилах полинуло
Кохане літечко з двора!..
Садок марніє потихеньку,
Пожовклі падають листки,
Вітрець не віє вже тепленько,
Жене понурії хмарки.
Посох горошок на городі,
Мачок вже цвіт давно згубив,
Високий соняшник на грядці
Журливо голову схилив.
|
|