Вхід на сайт

Час

Пошук

Календар

Опитування

Хто ви?
Всього відповідей: 175

Друзі сайту

talschool-music Від свята до свята! //percha-shodunka.ucoz.ru/ "Весела Абетка" — Для дітей України
Презентації для дітей
 З думкою про учня...
Cеть учителей начальных классов
Nachalka.com - сайт для детей, родителей, учителей начальной школы. http://pustunchik.ua





Ви увійшли як Гість | Група "Гості"Вітаю Вас Гість | RSS


Стрельник Олена Анатоліївна
Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід
Тарас Шевченко


 "І виріс я на чужині..."

І  виріс  я  на  чужині,  
І  сивію  в  чужому  краї:  
То  одинокому  мені  
Здається  –  кращого  немає  
Нічого  в  бога,  як  Дніпро  
Та  наша  славная  країна…  
Аж  бачу,  там  тілько  добро,  
Де  нас  нема.  В  лиху  годину  
Якось  недавно  довелось  
Мені  заїхать  в  Україну,  
У  те  найкращеє  село…  
У  те,  де  мати  повивала  
Мене  малого  і  вночі  
На  свічку  богу  заробляла;  
Поклони  тяжкії  б'ючи,  
Пречистій  ставила,  молила,  
Щоб  доля  добрая  любила  
Її  дитину…  Добре,  мамо,  
Що  ти  зарані  спать  лягла,  
А  то  б  ти  бога  прокляла  
За  мій  талан...

"І небо невмите, і заспані хвилі..."

І  небо  невмите,  і  заспані  хвилі;  
І  понад  берегом  геть-геть  
Неначе  п'яний  очерет  
Без  вітру  гнеться.  Боже  милий!  
Чи  довго  буде  ще  мені  
В  оцій  незамкнутій  тюрмі,  
Понад  оцим  нікчемним  морем  
Нудити  світом?  Не  говорить,  
Мовчить  і  гнеться,  мов  жива,  
В  степу  пожовклая  трава;  
Не  хоче  правдоньки  сказать,  
А  більше  ні  в  кого  спитать.  

"А нумо знову віршувать..."

А  нумо  знову  віршувать.  
Звичайне,  нишком.  Нумо  знову,  
Поки  новинка  на  основі,  
Старинку  божу  лицювать.  
А  сиріч...  як  би  вам  сказать,  
Щоб  не  збрехавши...  Нумо  знову  
Людей  і  долю  проклинать.  
Людей  за  те,  щоб  нас  знали  
Та  нас  шанували.  
Долю  за  те,  щоб  не  спала  
Та  нас  доглядала.  
А  то  бач,  що  наробила:  
Кинула  малого  
На  розпутті,  та  й  байдуже,  
А  воно,  убоге,  
Молодеє,  сивоусе,—  
Звичайне,  дитина,—  
І  подибало  тихенько  
Попід  чужим  тином  
Аж  за  Урал.  Опинилось  
В  пустині,  в  неволі...  

"Вітер з гаєм розмовляє..."

Вітер  з  гаєм  розмовляє,  
Шепче  з  осокою,  
Пливе  човен  по  Дунаю  
Один  за  водою.  
Пливе  човен  води  повен,  
Ніхто  не  спиняє,  
Кому  спинить  —  рибалоньки  
На  світі  немає.  
Поплив  човен  в  синє  море,  
А  воно  заграло,—  
Погралися  гори-хвилі  —  
І  скіпок  не  стало.  
Недовгий  шлях  —  як  човнові  
До  синього  моря  —  
Сиротині  на  чужину,  
А  там  —  і  до  горя.  
Пограються  добрі  люди,  
Як  холодні  хвилі;  
Потім  собі  подивляться,  
Як  сирота  плаче;  
Потім  спитай,  де  сирота,—  
Не  чув  і  не  бачив.  

"Думи мої, думи мої..."

Думи  мої,  думи  мої,  
Лихо  мені  з  вами!  
Нащо  стали  на  папері  
Сумними  рядами?..  
Чом  вас  вітер  не  розвіяв  
В  степу,  як  пилину?  
Чом  вас  лихо  не  приспало,  
Як  свою  дитину?..  

Бо  вас  лихо  на  світ  на  сміх  породило,  
Поливали  сльози...  чом  не  затопили,  
Не  винесли  в  море,  не  розмили  в  полі?.  
Не  питали  б  люде,  що  в  мене  болить,  
Не  питали  б,  за  що  проклинаю  долю,  
Чого  нуджу  світом?  «Нічого  робить»,—  
Не  сказали  б  на  сміх...  

Квіти  мої,  діти!  
Нащо  ж  вас  кохав  я,  нащо  доглядав?  
Чи  заплаче  серце  одно  на  всім  світі,  
Як  я  з  вами  плакав?..  Може,  і  вгадав...  
Може,  найдеться  дівоче  
Серце,  карі  очі,  
Що  заплачуть  на  сі  думи,—  
Я  більше  не  хочу.  
Одну  сльозу  з  очей  карих  —  
І  пан  над  панами!  
Думи  мої,  думи  мої,  
Лихо  мені  з  вами!...

"Ми вкупочці колись росли..."

Ми  вкупочці  колись  росли  ,  
Маленькими  собі  любились,  
А  матері  на  нас  дивились  
Та  говорили,  що  колись  
Одружимо  їх.  Не  вгадали.  
Старі  зарані  повмирали,  
А  ми  малими  розійшлись  
Та  вже  й  не  сходились  ніколи.  
Мене  по  волі  і  неволі  
Носило  всюди.  Принесло  
На  старість  ледве  і  додому.  
Веселеє  колись  село  
Чомусь  тепер  мені,  старому,  
Здавалось  темним  і  німим,  
Таким,  як  я  тепер,  старим.  
І  бачиться,  в  селі  убогім  
(Мені  так  бачиться)  нічого  
Не  виросло  і  не  згнило,  
Таке  собі,  як  і  було.  
І  яр,  і  поле,  і  тополі,  
І  над  криницею  верба,  
Нагнулася,  як  та  журба  
Далеко  в  самотній  неволі.  
Ставок,  гребелька,  і  вітряк  
З-за  гаю  крилами  махає.  
І  дуб  зелений,  мов  козак  
Із  гаю  вийшов  та  й  гуляє  
Попід  горою;  по  горі  
Садочок  темний,  а  в  садочку  
Лежать  собі  у  холодочку,  
Мов  у  раю,  мої  старі.  
Хрести  дубові  посхилялись,  
Слова  дощем  позамивались...  
І  не  дощем,  і  не  слова  
Гладесенько  Сатурн  стирає...  

"Минають дні, минають ночі..."

Минають  дні,  минають  ночі,  
Минає  літо,  шелестить  
Пожовкле  листя,  гаснуть  очі,  
Заснули  думи,  серце  спить,  
І  все  заснуло,  і  не  знаю,  
Чи  я  живу,  чи  доживаю,  
Чи  так  по  світу  волочусь,  
Бо  вже  не  плачу  й  не  сміюсь…  

Доле,  де  ти!  Доле,  де  ти?  
Нема  ніякої,  
Коли  доброї  жаль,  боже,  
То  дай  злої,  злої!  
Не  дай  спати  ходячому,  
Серцем  замирати  
І  гнилою  колодою  
По  світу  валятись.  
А  дай  жити,  серцем  жити  
І  людей  любити,  
А  коли  ні…  то  проклинать  
І  світ  запалити!  
Страшно  впасти  у  кайдани,  
Умирать  в  неволі,  
А  ще  гірше  –  спати,  спати  
І  спати  на  волі,  
І  заснути  навік-віки,  
І  сліду  не  кинуть  
Ніякого,  однаково,  
Чи  жив,  чи  загинув!  
Доле,  де  ти,  доле,  де  ти?  
Нема  ніякої!  
Коли  доброї  жаль,  боже,  
То  дай  злої!  злої!  


"Тече вода з-під явора..."

Тече  вода  з-під  явора  
Яром  на  долину.  
Пишається  над  водою  
Червона  калина.  
Пишається  калинонька,  
Явор  молодіє,  
А  кругом  їх  верболози  
Й  лози  зеленіють.  

Тече  вода  із-за  гаю  
Та  попід  горою.  
Хлюпощуться  качаточка  
Помеж  осокою.  
А  качечка  випливає  
З  качуром  за  ними,  
Ловить  ряску,  розмовляє  
З  дітками  своїми.  

Тече  вода  край  города.  
Вода  ставом  стала.  
Прийшло  дівча  воду  брати,  
Брало,  заспівало.  
Вийшли  з  хати  батько  й  мати  
В  садок  погуляти,  
Порадитись,  кого  б  то  їм  
Своїм  зятем  звати?  

"Мені тринадцятий минало..."

Мені  тринадцятий  минало.  
Я  пас  ягнята  за  селом.  
Чи  то  так  сонечко  сіяло,  
Чи  так  мені  чого  було?  
Мені  так  любо,  любо  стало,  
Неначе  в  бога  ......  
Уже  прокликали  до  паю,  
А  я  собі  у  бур'яні  
Молюся  богу...  І  не  знаю,  
Чого  маленькому  мені  
Тойді  так  приязно  молилось,  
Чого  так  весело  було?  
Господнє  небо,  і  село,  
Ягня,  здається,  веселилось!  
І  сонце  гріло,  не  пекло!  
Та  недовго  сонце  гріло,  
Недовго  молилось...  
Запекло,  почервоніло  
І  рай  запалило.  
Мов  прокинувся,  дивлюся:  
Село  почорніло,  
Боже  небо  голубеє  
І  те  помарніло.  
Поглянув  я  на  ягнята!  
Не  мої  ягнята!  
Обернувся  я  на  хати  —  
Нема  в  мене  хати!  
Не  дав  мені  бог  нічого!..  
І  хлинули  сльози,  
Тяжкі  сльози!..  А  дівчина  
При  самій  дорозі  
Недалеко  коло  мене  
Плоскінь  вибирала,  
Та  й  почула,  що  я  плачу.  
Прийшла,  привітала,  
Утирала  мої  сльози  

І  поцілувала  ..... 

Copyright MyCorp © 2024